впливом ходу сторіч, але й під впливом тих історичних безнастанних змін, що тут наставали впродовж 700-річного існування міста.
Так, від 1250-1340 рр. Львів був княжим городом галицького князівства під володінням Романовичів. Коли вимер рід Романовичів, ним від 1340- 1349 рр. править воєвода Дмитро Детько, як намісник литовського князя Любарта, від 1349-1370 рр. польський король Казимир. У цьому ж році перейшов Львів під угорське правління, яке виконував від 1372-1379 рр. Володислав Опольський з шлезької лінії Пястів, потім угорські урядники, а від 1385- 1387 рр. вдруге Володислав Опольський. Від 1387 - 1772 рр. Львів знаходився під володінням Польщі, а від 1772- 1914рр., як столиця Галичини і Володимири, під владою Австрії. Від 3 вересня 1914 р. до 22 червня 1915 р., в часі російської окупації був осідком Галицького губернаторства, а потім знову переходить до Австрії, де залишається до її розпаду. Від 1. XI. 1918 до 16. VII. 1919 р. велася боротьба за Львів і галицьку землю між українсько-галицького і польською армією. Рішенням Ради амбасадорів з 14. III. 1923 р. передано Львів і Галичину Польщі, в якій він був столицею Львівського воевідства аж до німецько-польської війни 1939 р. Від 23 вересня 1939 - 30 червня 1941 р., тобто до приходу збройних сил німецької армії, був він обласним центром Львівської області УРСР, а після проголошення прилучення Галичини, як окремого дистрикту, до Генерального Губернаторства від дня 1 липня 1941 р. отав столицею Галичини та осідком староства на Львів - місто і Львів - край.
Княжий Львів. Положення княжого міста тісно в'яжеться з фізіографією. Місто розбудувалося на границі сухого незаліоненого подільського берега й залісненої багнистої заплавини Полтви, саме там, де на стику водотривкого літотамнієвого вапняка виходять багаті горизонти джерельної води.
Старий Львів, як і інші тогочасні городи українських князів, складався з трьох частин: дітинця, тобто укріпленого міста, підгороддя (окольний город) і пригороддя. Дітинець знаходився на горі (тій, де нині дімок городника), що звалася у XV ст. Горай, у XVII ст. - Лиса Гора (у новішому часі почали її звати Княжою горою) і була відділена від Високого Замку глибоким, опісля (1830-1840 рр.) засипаним, яром. Як видно з гравюр XVII ст. це була висока і незаліонена, стрімка і важко доступна гора.
Дітинець був добре укріплений валами, засіками і частоколом так, що витримував численні ворожі напади. Тут, правдоподібно, знаходився «стовп» - оборонна вежа, будинок для князя і дружини, сховища на харчі і інші добра, можливо каплиця. Мешкати тут постійно було доволі важко з причини гострих вітрів.
По північно-західному схилі гори, де нині Замкова вулиця, простягалося підгороддя. Воно сягало до нинішньої Жовківської вулиці. Було також укріплене валами і частоколами. Тут були княжі тереми (вище церкви св. Миколая, на горбку, що звався Будильниця), від яких вела круто вниз дорога, теперішня вулиця Під брамкою, до торговиці - Старий Ринок, на якій відбувалася жвава торгівля.
Пригороддя займало правий берег заплавини ріки Полтви і схили гори та тяглося півколом по західній, північній та південній стороні Княжої гори, від Жовківської вулиці, попри Руську до Личаківської.
Пригороддя не було укріплене, імовірно, захищалося тільки валами або й частоколом, а на випадок збройного ворожого нападу мешканці разом із своїм майном тікали і шукали захисту в окольнім городі та дітинці. Окремо, на стрімкій горі, стояв укріплений монастир св. Юра.
Княже місто розбудувалося на торговельному шляху, що йшов від Чорного моря через Галич – Львів - Холм до Балтійського. Цей шлях проходив через Старий Ринок та повз численні церкви й монастирі при Жовківській вулиці, з яких залишилися донині (побудовані наново на старих місцях чи фундаментах) - церкви: св. Параскеви, св. Онуфрія і св. Миколая, костели: Івана Хрестителя і Марії Сніжної та неіснуючі вже,